[Кеничька]

Більше ніж рік...
Зникну...

Гойдається сузір'я у повітрі,
Сріблясті павутини ниточки.
Розмажу фарби по палітрі,
Порозбігаються пухнасті павучки.
І темними й страшними закутками
Загине щастя кольорова мить,
Тонкими білими руками
Затримаю із уст: "Болить!"
У небі неспокійне, дике море,
Лиш діти чують його спів.
То не від радості - від горя
Вплітався в музику чарівну гнів.
Отак, тихенько, проти волі
Я впала у зелений очерет,
Неначе підкорилась стежці долі,
Затанцювала рибі менует.
Мій човен потонув в піску,
Бо хтось розбив скляний годинник,
І в часу простір на містку
Пройдусь росою як священик...

Там знову знайду сенс у слів,
Почую шепіт вітру в полі,
Спочину від пожовклих днів,
І зникну задрімаю у траві поволі.