Purgamentum EXIT
Я не можу і не хочу, немає в мене ні сил ні здорового глузду, забивати і забувати, прощати собі і кожному, посміхатись щосекунди і бути постійно серйозною...в час, коли я вже не вбиваюсь...коли майже бездумно дихаю...коли майже не боляче дивитись на сонце, коли спогади стають невід'ємною частиною щоденного мазохізму, аби не забути, аби щось ще більше не втратити, аби назавши втримати минуле в серці, аби не постаріти, аби не втрачати секунди, аби метелик не пролетів повз, аби годинник не спинився...аби прийшло літо....а серце так просить зими, холоду, теплої ковдри, самотності, брудної батареї, пігулок і можливо антибіотиків, сну на годину більше і повного занурення в невідоме,моє невідоме, яке не хвилюватиме нікого, те, коли нікому нема до мене діла..а мені немає діла до кімнатних рослин, бо взимку вони мало потребують, а я майже навчилась не прив'язуватись до речей, навіть до дрібничок, бо у всьому є частинка мене, яку так легко загубити, просто відірвавши, кинувши десь по дорозі...
...я йду пустелею своєї безнадійно сухої шкіри, що натяглась як мембрана на джамбах сивого африканця, що відбиває свій останній ритм вмираючого сонця...забери мене біла стеля....впади на мене важелезним снігом вапняної побілки..розбуди мій біль...мою спрагу до життя!!
Пе.Ес. Молитва в нескінченність!!
...я йду пустелею своєї безнадійно сухої шкіри, що натяглась як мембрана на джамбах сивого африканця, що відбиває свій останній ритм вмираючого сонця...забери мене біла стеля....впади на мене важелезним снігом вапняної побілки..розбуди мій біль...мою спрагу до життя!!
Пе.Ес. Молитва в нескінченність!!