Холодна підлога, білі стіни....Я гортала свої роботи одна за іншою, сміюсь над ними))якою ж я була і як мені то давалось, як я тішилась і як хвилювалась. Я була захоплена всіма спогадми та почуттями, що потягли мене у глиб себе....було темно і сиро, а потім знову...холодна підлога , білі стіни, мокрі щоки....вперше за довгий час я губила сльози не від болю, ні! Мені було добре, я просто отримала естетичний оргазм, я оніміла. Це було щось надзвичайне: бачити дещо з минулого. Я плакала...бо я нікчема. Так саме нікчема. Все всередині розбилось на шматки і потрохи відлітало від мене, падаючи і тонучи у глибокому синьому морі, де все стає звичайним піском. Мене затягнув соціум, поглинуло море життя. Чому я не можу бути кимось? Чому мене має роз'їсти дурна кислота, що хтось її необачно розлив? Чому я не можу лишатись собою і бути кимось? Що робити? Де бути? Як? Де моя моральна вказівка? Я її не мала!
Ритм поглинає свідомість...
Свідомість поглинає транс...
З.І. Іронічно...напис на мольберті))