Знаєте то перша ластівочка після чотирьох місяців без віршів, тож палучяйтє)))

Кофеїнове безсоння

Десь, колись, в якійсь місцині
Зашепотіли крильця два.
Живе легенда аж до нині,
Там де не жовкне восени трава.

Легкі метелики, пухнасті і дурні,
Що лиш у снах живуть їх недотлілі мрії.
Так, якось загубились у вогні,
Своє дитинство втративши в надії...
Тепло оманливе здурило,
Хотілось їм у світ чужих,
Малесенькі серця заворожило:
"А ми життя бажали, як у них!"
Закохано вдивляються у промені ясні,
Повільно розум свій втрачають,
І не прокинувшись, як завжди, навесні
У почуття заглибившись безглуздо помирають...