Було то минулого літа..
Мала я таке одне відчуття, яке до того і опісля ніколи не мала....вобщім вклала си голівоньку на чужі колінця, вгледілась в небо....і шось мені так всьо закрутилось, ні, бачила я все ясніше ясного, але!! мені почало здаватись шо я помираю, точніше я не знаю як помирають, але мені здалось шо така смерть. Мені різко стало геть прекрасно, до ейфорії, до неможливості, тіло було таким розслабленим, як нів'якого наркомана, пульс майже не відчувався, я перестала відчувати тіло, перестала відчувати біль, навіть вщипнула себе, як належить, але натомість відчула слабкий дотик...без болю.. взагалі, просто безмежне щастя, так ніби мене не існувало фізично, лише мої емоції, попри гарні відчуття, мене охопила паніка, але це аж ніяк не позначилось на пульсі, котрий так і не сильнішав, я почала говорити....питати чи зу мнов зовні всьо добре, говорила шо помираю....питала чи люблять мене і чи не дадуть вмерти...було страшно....і приємно....потім всьо минулось....
Думаю з точки зору медицини то всьо якось просто та й пояснюється, але те відчуття не забулось з часом, я його надто яскраво пам'ятаю....